Чим грозить дефолт для компаній

Якщо доведеться оголошувати дефолт, то перекредитуватися зможуть не більше 50% компаній.

Повноцінний дефолт за держборгом практично не залишає шансів на рефінансування зовнішніх позик українських компаній. Експерти пояснили, з чим можуть зіткнутися корпоративні позичальники в процесі пошуку компромісу з кредиторами, передає Бізнес.Вісті. Український приватний сектор винен іноземним кредиторам більше $100 млрд. І доля цього боргу безпосередньо залежить від успіхів України у реструктуризації держборгу. “Якщо реструктуризація відбудеться, то 80-90% зовнішнього боргу приватного сектора теж вдасться рефінансувати. Але ще 10-20% корпоративних боргів доведеться погасити”, – пояснив виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.

Якщо уряду не вдасться домовитися з власниками державних цінних паперів і доведеться оголошувати дефолт, то перекредитуватися зможуть не більше 50% компаній. Причому ці суми будуть видані як торгові кредити або так звані intercompany credits (позики материнської компанії своїм філіям, дочірнім компаніям в Україні). Тобто половину боргу – $50 млрд. – доведеться погасити.”Це колосальна цифра. Особливо в порівнянні з нашими валютними резервами, які на 1 травня становили $9,6 млрд. (за попередніми даними НБУ)”, – зауважив Устенко.

За даними НБУ, фінансовий і корпоративний сектори економіки в минулому році скоротили обсяги зобов’язань перед нерезидентами лише на $19,1 млрд. У той же час загальний зовнішній борг нашого банківського сектора до початку 2015 року становив $18,7 млрд., а по іншим секторам економіки (включаючи міжфірмовий борг) – $72,5 млрд. При цьому скорочувалася тільки заборгованість підприємств за довгостроковими кредитами та облігаціями, тоді як прострочена заборгованість за негарантованими кредитами зросла на $2,7 млрд. А оскільки очікувати фінансової підтримки корпоративних емітентів (та й більшості банків) не доводиться, цілком може початися серія корпоративних дефолтів.

Експерти вважають, що більшість, якщо не всі українські позичальники, у даній ситуації можуть намагатися реструктуризувати свої зовнішні борги. Навіть ті, хто начебто б міг і далі нормально платити.”У сформованих обставинах навіть деякі позичальники зі стабільним фінансовим становищем намагаються використовувати складні обставини з вигодою для себе, ведучи попередні консультації щодо перегляду умов боргових зобов’язань”, – сказав начальник рейтингів корпоративної сфери рейтингового агентства “IBI-Rating” Ігор Дикий.”Такі переговори не завжди носять публічний характер, – уточнив гендиректор “Українського кредитно-рейтингового агентства” (UCRA) Станіслав Дубко. – Але позичальники намагаються справно сплачувати відсотки по боргах, щоб уникнути негативних наслідків. Якщо не платити відсотки, кредитори мають право достроково пред’явити до погашення всю суму боргу, або може статися “крос-дефолт”, коли дефолт по одному виду позики викликає вимога оплати за іншими позиками”.

Як повідомлялося раніше, починаючи з 2008 р. дефолт по погашенню облігацій допустили близько 100 українських компаній, але переважна більшість цих дефолтів відбулося в 2008-2010 рр. і довелося на будівельну сферу. З відносно недавніх прикладів – банкрутство агрохолдингу “Мрія”, з дефолтом по пулу кредитів, виданих більше ніж 20 українськими та зарубіжними банками, контрактами торгового фінансування та єврооблігацій на суму близько $500 млн. з погашенням в 2016 і 2018 роках. В результаті судових процесів контроль над агрохолдингом перейшов до комітету кредиторів. У квітні 2015 року в стані технічного дефолту виявився найбільший металургійний холдинг України “Метінвест”, який не зміг отримати згоди від 100% кредиторів на перенесення термінів погашення по торговому фінансуванню на $113 млн. А в травні про свій технічний дефолт заявила “Укрзалізниця”, коли слідом за непогашенням ряду банківських кредитів настав крос-дефолт за єврооблігаціями на $500 млн. Компанія Ferrexpo також хоче реструктуризувати залишок боргу за єврооблігаціями у розмірі $285,7 млн. (початковий обсяг випуску $500 млн.) з погашенням у квітні 2016 р.

У першій половині 2013 р., коли Україні ще давали гроші на зовнішніх ринках, різні види зобов’язань на себе взяли “Укрлендфармінг” ($150 млн. і $275 млн.), “Укрзалізниця” ($500 млн), ДТЕК ($600 млн), агрохолдинг “Мрія” ($400 млн), Укрексімбанк ($600 млн., 2 випуску $100+$500 млн.), МХП ($750 млн), Ощадбанк ($500 млн) і ПриватБанк ($175 млн). Оскільки гроші залучалися різними способами – є як непублічні варіанти (кредити, торговельне фінансування), так і публічні розміщення у вигляді Loan Participation Notes (єврооблігації через SPV) – можливості їх реструктуризації теж відрізняються. Наприклад, за прострочення погашення євробондів чреваті складною процедурою реструктуризації з-за великого пулу інвесторів. Крім того, в ході реструктуризації боргу, умови за кредитним договором можуть змінюватися.

Для знаходження компромісу застосовуються різні схеми: підписання stand still agreement – припинення агресивних дій проти позичальника, визначення grace period – відстрочка виплати основного тіла кредиту. А також часткове або повне списання боргу, refinance of the current debt obligations – видача додаткових позикових коштів на більш тривалий період для рефінансування поточних кредитних зобов’язань. І, звичайно ж, debt to equity swap – конвертація частини боргу в капітал позичальника, по суті, це передача всієї або частини компанії кредиторам за борги.

Оголошення компанією технічного дефолту означає нездатність розрахуватися за зобов’язаннями з кредиторами, тобто тимчасову неплатоспроможність підприємства. Наприклад, коли хтось із постачальників не розрахувався вчасно за товар, тому у компанії в даний момент немає грошей для погашення власних боргів, але коли гроші “зайдуть” – все виправиться. Заморожування банківських рахунків або активів також може призвести до технічного або повноцінному дефолту через неможливість повноцінної роботи підприємства (реалізації продукції, фінансування поточних витрат, закупівлі сировини).

А повноцінний дефолт – це вже банкрутство. Як правило, це встановлюється рішенням суду, а процедура регулюється національним законодавством країни реєстрації позичальника. На вимогу кредитора може бути накладено арешт на активи або рахунку компанії-позичальника, що тягне за собою невиконання зобов’язань перед іншими кредиторами та контрагентами, а в ряді випадків – і зупинку господарської діяльності. При цьому ділової репутації компанії наноситься серйозний збиток.

Але життя на дефолт не закінчується. Якщо після дефолту компанії вдається досягти згоди з кредиторами щодо пролонгації кредитів, то найстрашніший наслідок для неї – складності з майбутнім отриманням позик і їх подорожчання. А ось якщо кредитори впруться, позичальник може надовго втратити доступ до грошей взагалі, а це вже загрожує різноманітними проблемами: від неможливість рефінансувати борги до продажу або закриття бізнесу. Втім, за словами Ігоря Дикого, фінансове становище великих українських холдингів-позичальників далеко від критичного. “Тому повноцінні дефолти і подальші арешти закордонних активів – малоймовірні”, – вважає експерт.

Зате законодавство дає кредиторам можливість застосувати так зване “зовнішнє управління над іноземним холдингом”, тобто отримати контроль над українською групою в цілому. “У відкритих джерелах дедалі частіше з’являються відомості про використання подібних механізмів щодо деяких українських холдингів”, – сказав радник ЮФ “Астерс” Габріел Асланян.Але якщо дефолт і арешт активів все ж станеться, то його наслідки, в тому числі і в рамках міжнародних угод, будуть врегульовані згідно з національним правом держави, яка сторони обирають при укладенні договору. Найчастіше вибирають англійське право як найстабільніше (передбачуване) і гнучке, оскільки воно дає сторонам великий інструментарій оформлення угоди.”Але треба пам’ятати, що в рамках реалізації вимог кредиторів (наприклад, судові процедури, арешт рахунків і майна та позасудова реалізація застав) до боржника неодмінно буде застосовуватися також право тієї країни, де знаходиться сам боржник або його активи”, – пояснив Габріел Асланян. Тобто мова йде не про міжнародному праві, а, скоріше, про законодавство конкретної країни з усіма його особливостями. Тому в кожній відповідній країні потрібно залучати кваліфікованих консультантів, які дорого коштують.